Переможець національного «Молодь дебатує» 2021/2022 Ярослав Новицький, цьогорічний випускник міської гімназії №23. Він здав іспити та очікує на результати вступного конкурсу в університет. З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну він з батьками залишається вдома. Ярослав розповів про навчання під час війни, про цьогорічну участь в дебатах та про засвоєний життєвий досвід останніх років.
Сьогодні тривог багато і ще вибухи до цього, така ситуація. Мер доповів, що вибухи були поза Житомиром.
Мої батьки – держслужбовці і не можуть виїжджати нікуди. З 24-го лютого ми залишалися в Житомирі. Звісно, перші тижні було страшно, але тим не менше, всі тривоги ми бігали в бомбосховище, яке відкрили в нашому будинку. Ночами, днями, зранку. Було важко повірити, що все це почалось. Батьки скептично до цього відносились, а я заперечував, тому що не міг повірити, що хтось на це вирішиться. І так вийшло, що 24-го лютого ми прокинулись зранку не для того, щоб піти в школу. О п’ятій ранку почались вибухи.
Я почав спілкуватись в групі з моїми однокласниками. Ми дуже активні і ми це обговорювали в школі. І відповідно, був страх, паніка. Почав читати новини у телеграмі і побачив що цей дєд вирішив щось робити, і відповідно, все почалось.
У Житомирі 24-го числа вони пройшлись по військовим базам, за кілометр від мого дому було місце дислокації наших військових і туди також потрапила ракета. Що цікаво, поруч з роддомом, бо вони не влучили в ціль, а влучили в будинок поруч з ним. Там зараз заколочені вікна, це жахливо. Недалеко від нас, буквально пару кілометрів, були вибухи у приватних секторах. Там зараз такі воронки залишились в землі, можна подивитись як у музеї, що роблять ці наші сусіди.
Десь четвертого березня вдарили по школі, де навчаються мої друзі. Я навчаюсь у школі №23, а за два кілометри школа №25 і вони туди влучили. Половина школи зруйнована вщент і всі зараз ходять туди фотографують та дивуються, наскільки можна жорстоко поводитись. Обстріл був такий, що треба з нуля все відбудовувати і відповідно, поки що це питання не на часі. Але мер, вчителі і батки там проводили останній дзвоник. Тобто вони не здавались до останнього і школу мають відбудувати.
В березні російські військові дуже сильно просувались в міста через , та Житомирську області, тобто на півночі області багато сел були окуповані, але це не дуже афішувалось. І коли я дізнався, що була окупована частина області, хоч вона маленька, це було страшно знати, що в області є люди, які не бажають нам добра. Окрім того, важко і страшно було дивитись на кадри Житомирської траси, коли там були танки і вже трупи, це було важко пережити.
«Урок призупинився через тривогу, щось вибухнуло. Потім ми всі заходимо і просто мовчимо»
Починаючи з 24 по кінець березня у нас були введені канікули, але це такі канікули, що гірше просто не придумати. Не можна було відпочивати, бо кожен день тривоги, кожен день треба було спускатись в бомбосховище і сидіти в паніці, не знаючи що робити. До кінця березня ми просиділи, а далі у нас ситуація більш-менш себе вичерпала і вже почало бути спокійніше, тривог менше, обстрілів майже не було певний час. І відповідно, наш мер заявив, що треба виходити на навчання. Було зрозуміло, що нас не пустят в школу, бо немає бомбосховищ, ми не були до цього готові і відповідно, ця вся ситуація переросла в онлайн, як все це було з ковідом.
До онлайну ми в принипі звикли, бо в нас все це почалось з дев’ятого класу і я до цього був готовий. В онлайні ми навчились працювати і в принципі всі предмети, всі знання, я думаю, що засвоїв під час війни. Звісно, було важко психологічно сидіти за комп’ютером, коли знаєш, що щось може прилетіти, але слава Богу в нас вчителі відповідальні і під час кожної тривоги у нас закінчувався урок. Нас просили пройти у коридор чи у бомбосховище сховатись. Розуміємо з ким ми воюємо, от і все. І якщо один день ми сидимо нормально, говоримо з вчителями онлайн, то наступного дня буквально під час тривоги, як нас всіх відпустили, щось вибухнуло.
І така атмосфера одразу, якщо потрібно повертатись на урок всі мовчать, це просто не передати словами, який це психологічний вплив на людей. Урок призупинився через тривогу, щось вибухнуло, і потім відповідно, урок має продовжитись. І ми всі заходимо і просто мовчимо, не знаємо що сказати. Було таке, що одна вчителька отримала погані новини і почала плакати, і ми всі разом з нею. Вебкамери повимикали і почали ридати.
«Я зрозумів, наскільки наша держава-велика країна і вирішив навчатись в Україні»
Я закінчив школу цього року, в липні здав НМТ, результати отримав, чекаю, поки почнуть заявки дивитися в університетах. Я вступаю в Україні, ми це вирішили з батьками. Навесні мені багато хто радив вступати закордон, і вчителі на цьому наполягали. Але тим не менш я вважаю, що треба вступати в Україні, ми так вирішили з батьками і відповідно, я збираюсь вчитись на правознавстві, бо це сфера, яка мені подобається. З моїми балами я вважаю, що я зможу пройти на бюджет в Київський національний університет імені Шевченка. Я хочу навчатись в Києві, тому я подав в п’ять університетів Києва на правознавство.
Я почав вивчати історію і зрозумів, наскільки наша держава велика країна і відповідно вирішив, що буду навчатись в Україні. Отримаю таку професію, з якою зможу покращити нашу країну. Підростає молоде та, на мою думку, дуже перспективне покоління і тому, якщо я, наприклад, стану магістром права, то по завершенню можна буде отримати таку професію, яка дасть можливість щось змінювати. Зараз перспектива вивчитись, і, відповідно, стати прокурором, я такий шлях обрав поки що. І відповідно всі злочинці, які вчинили мільйони злочинів проти нашої держави, хотілося б, щоб вони не залишились без покарання. Я би хотів, щоб після війни, коли все це закінчиться, я думаю, що ми все це витримаємо і відбудуємо, прийде час, коли треба буде карати людей, які за це мають відповідати – такий план.
«Ми змогли організуватись і проводити дебати»
У грудні я переміг у регіональному турнірі «Молодь дебатує» і ми знали, що все буде далі проходити – півфінал і , вони всі будуть відбуватись. Січень та лютий ми збирались у гуртку, готували аргументи на свої теми. А коли все це почалось, вже постало питання чи буде це взагалі. Ми думали, зможемо поїхати в з вчителями, а після того, що там трапилось, було зрозуміло, що якщо це і буде, то лише онлайн. І коли дали теми і треба було готуватись, моя вчителька одразу зібрала мене та моїх колег по гуртку і ми кожного дня обговорювали теми, думали про аргументи. Це все, звісно, відбувалось онлайн. Було б краще, якби ми у школі зустрілись, але тим не менш, ми змогли організуватись і відповідно, дебати проводили, і я досить добре підготувався, аргументи в голові тримав і на півфіналі переміг. А у уже була ситуація складна, там були люди, які щось вміють і знають і виявилось, що я не найсильніший. Тим не менш, мені сподобалось готуватись та брати участь.
Цікаво як все збіглось: у четвертому класі, коли я був почалась АТО, у дев’ятому класі почався ковід і в одинадцятому класі повномасштабне вторгнення. Такий збіг обставин важко було уявити. Тим не менш я вважаю, що це була психологічна підготовка. Що можна корисного з цього винести? Ми пристосувались до онлайн, я почав більше працювати з комп’ютером. А під час карантину, коли треба було сидіти вдома, я почав більше грати в шахи онлайн. Під час війни це психологічний удар, який якщо людина витримує, більше загартовується. Тому наскільки це не було б жахливо, це формує характер і це було для мене позитивно, що я витримав все це і наступного разу, якщо виникне незрозуміла ситуація, я буду готовий.
На початку 2022 року мережа ініціативи «Молодь дебатує» налічувала 78 освітніх закладів та близько 1000 дебатантів, які є активними учасниками міських, міжрегіональних та національних змагань. Ініціатива «Молодь дебатує» всебічно підтримує та залишається на зв’язку зі спільнотою викладачів та учнів в Україні та за її межами.
