Дарина Кічко з Сум-досвідчена дебатантка сьогодні про участь в проєкті «Молодь дебатує» говорить як про своєчасну можливість навчитись новому та знайти себе. Як і мільйони українців 24 лютого, вона прокинулась від звуків вибухів та новин про те, що почалась війна. Попри все, Дарина не поїхала з України та вступила на навчання в університет. Про свою історію вона розповіла в інтерв’ю.
Я зараз навчаюсь у Сумському державному університеті на спеціальності Менеджмент. Хочу відкрити свою власну справу, бізнес. Як людина, яка приймає участь в різних проєктах, хотіла би бути наставником таких учнів як я, своїх нащадків у цій справі і допомагати у відбудові України.
Моє улюблене заняття – виготовлення виробів з бісеру, у майбутньому, можливо, це буде моїм таким другорядним заробітком, який я можу робити вдома. У мене є енергійна та весела собака Сара.
Я цікавлюся різними громадськими проєктами і, окрім того, я чотири роки брала участь у проєкті «Молодь дебатує», з восьмого класу. І найактивніша фаза в цьому проєкті припала на десятий та одинадцятий клас, тоді я себе більше розкрила як активна учениця, я стала головою ради старшокласників у своїй школі №20 і тоді почалась, так би мовити, моя особиста історія. Я дуже змінилась за цей час, мої думки стали більш організовані, я знайшла себе, я обрала спеціальність, на яку хочу вступити. Коли ти навчаєшся в школі і тебе питають на кого ти плануєш вступати, то на початку десятого класу ще не було навіть ніякої думки. І вже потім, коли я почала брати участь у різних проєктах я сформувала власну громадську позицію і обрала профіль навчання.
Я стала учасницею турнірів з політичних реформ у Сумах. Я була разом зі своєю напарницею, ученицею з паралельного класу, також дебатанткою з «Молодь дебатує». Ми зайняли з нею третє місце. Це було дуже цікаво, адже з нами дебатували старші школярі і це був новий досвід для нас, адже ми були між своєю віковою категорією, а тут вже люди старші за нас. Ми хотіли поїхати на турнір у , але у зв’язку з карантинами і потім війною це було дуже складно. Проте ми встигли побувати у літньому таборі на Херсонщині минулого року і це було дуже круто, бо ми познайомились з командами з інших регіонів. Були команди з Каховки, з Дніпропетровської області і ми досі спілкуємось.
«На спальний район зкинули бомбу і вся родина загинула»
Я чудово все пам’ятаю. Я заснула о третій ночі, я активний користувач твіттеру і з 22-го лютого українські користувачі твіттеру масово переходили на українську мову. Я також перейшла на українську, адже раніше це було змішано з російською. І от я засиділась в тому твіттері, заснула в три а о п’ятій мені потрібно було прокидатись. Я бачила, як я йду в школу на урок біології показувати свій конспект. І тоді я планувала, як староста, купити тривожну валізку, тому що нам кожному класу треба було спланувати це, адже напередодні в нас була учбова евакуація, де нас вчили як правильно переходити з класу до підвального приміщення і перші два слова які я почула від бабусі – «Даша, війна».
Тоді було дуже багато емоцій, розгубленість і я не знала що робити. Відкриваю чат і це просто паніка, дуже складно. Я живу в такому районі, де проїжджала колона техніки і я бачила її на власні очі. І це дуже страшно, цей гул. Мій племінник, який з нами перебував в той час досі не сприймає гучні звуки. Їде вантажівка і він лякається. Такі дитячі спогади не найкращі.
Ми всі були вдома і залишаємось. У мене неприємна історія є: мої знайомі загинули під час бомбардування. На спальний район зкинули бомбу і вся родина загинула. Вони якраз збирались о шостій ранку виїжджати, в них були зібрані валізи, все було розплановано і просто людям обірвали життя. Це було в іншому районі в п’яти хвилинах від нас.
«У нас в місті немає района, який би повністю був цілий»
Спочатку дуже багато в області було обстрілів. У місті в нас немає района, який би повністю був цілий. І навіть зараз я гуляю в районі, в якому у нас знаходилась військова частина, там просто пішохідна доріжка, зіпсована танком. Асфальту там вже немає. І коли розповідають, що там валялися трупи росіян і можливо наших громадян, це дуже страшно. І ти уявляєш цю картинку перед собою. Недалеко від мене також був прильот біля жилого будинку п’ятиповерхівки. І цей гул, машина автоматично включає аварійку і багато собак лають, бо відчувають. І коли були перші повітряні тривоги, і всі собаки дуже стресово на це реагували, і моя собака Сара, вона навіть погано їла, бо це для неї було дуже великий стрес.
Ми вночі просто лягали на підлогу, тому що у нас підвал поруч з будинком,і, якщо влучать у дім, підвал завалиться. Тому було безпечніше залишатись вдома і просто лягати на підлогу, якщо повітряна тривога.
Перший місяць для мене був максимально нересурсним станом. Я, як овоч, сиділа день за днем: кухня-поїсти, сісти на диван, дивитися новини, і так кожен день. З цього стану я вийшла на початку квітня, коли нашу область звільнили. Але коли її звільняли, ці звуки… ти тільки відкладаєш телефон і одразу чутно обстріли. Неможливо заснути під час такого звуку.
Щодо як змінилось місто, видно, що це не той вайб, як до війни. Коли минулого літа ти йдешь по людній вулиці ввечері, і дуже багато людей. А зараз ввечері ближче до комендантської години людей мало. І в нас тільки нещодавно увімкнули вуличне освітлення. Тобто, ціле літо було темно на вулицях, а зараз вуличне освітлення працює з сьомої до початку комендантської години, і це так було трішки складно усвідомлювати на початку війни, коли ти просто дивишся, а людей немає. Йдеш в магазин у центр міста, а людей просто немає, наче наше місто вимерло, і залишилось небагато людей. Спочатку була паніка стосовно палива, продуктів харчування та інше. Тому що не всі працювали аптеки, не всі працювали магазини, поступово все нормалізувалось.
«Я склала НМТ не так, як хотіла, але вважаю, що в таких умовах гарний результат»
Наприкінці березня відновилось навчання дистанційно і мені було складно повернути себе, що потрібно повертатись знову на уроки і нам полегшили завдання, зменшили уроки до 45 хвилин і було менше домашніх завдань. Але в той час я, як абітурієнт, мені потрібно було здавати іспити і мені було це складно. Тоді вирішували з приводу ЗНО і вирішили зробити НМТ. Якби я навчалась у десятому класі, я б менше за це переймалась але я-випускниця, треба думати про вступ в університет і було багато переживань, щоб наш університет був цілим. Це був дуже складний процес.
У нас були окремі додаткові заняття для підготовки іспитів з української мови, математики і були курси на «EDERA» з історії України. Його вчителі радили і я по ним готувалась до НМТ. Я склала НМТ не так, як хотіла, але я вважаю, що в таких умовах є гарний результат, адже стрес та все інше.
Моя найкраща подруга зараз у Німеччині. Вона хотіла переїхати, але війна їй так би мовити прискорила процес і, звичайно, хотілося б не такою ціною виїхати. Але також зараз багато повертаються, деякі, звісно, знайшли себе за кордоном або в інших містах України.
«Зараз багато хто розуміє цінність українського»
Багато хто подорослішав, навіть дорослі подорослішали. І це змусило мислити інакше взагалі на агресора. Тобто, раніше для мене контент з Росії був нейтральний, тобто я взагалі ставилася нейтрально до повномасштабної війни. Але зараз я більше критикую людей, які досі споживають контент агресора, досі споживають продукти від агресора і всі ці деякі деталі. З історії, а багато наводжу іншим людям, тому що іноді деякі тези від наших співгромадян і багато людей переосмислили, що таке бути українцем. Хтось був у нейтралітеті і йому було все одно, він і споживав цей контент. А зараз багато хто розуміє цінність українського, те, що наша культура і країна має в собі досить багато потенціалу і має відокремлюватися від цсього агресорського. Це дуже круто, тому що повномасштабне вторгнення пришвидшило цей процес відокремлення.
Звичайно, повністю українізуватися наше суспільство не зможе, тому що багато людей з радянського союзу у своїх радянських думках, і ми з цим поки що нічого не зможемо зробити, тому що це індивідуально, у кожного своє мислення.
Як я бачу Україну? Спочатку нам треба перемогти, це обов’язково, у нас немає інакшого виходу. Поступова розбудова, відновлення наших земель, які були і зараз в такому жахливому стані і, коли все це буде відновлено, завдяки нашій молоді, я впевнена багато хто повернеться в Україну. Хтось вивчиться у Європі, а потім повернеться додому розбудовувати країну, то потім це буде могутня держава, про яку знає весь світ, як держава, яка знає ціну свободи, ціну життя і яка до останнього буде боротися за свою незалежність, хто б не хотів її відібрати.
На початку 2022 року мережа ініціативи «Молодь дебатує» налічувала 78 освітніх закладів та близько 1000 дебатантів, які є активними учасниками міських, міжрегіональних та національних змагань. Ініціатива «Молодь дебатує» всебічно підтримує та залишається на зв’язку зі спільнотою викладачів та учнів в Україні та за її межами.
Tags:
