17-річна Кароліна Ященко під час війни в Україні присвячує своє життя навчанню та волонтерству. Цього року вона закінчила школу та вступила в університет. На «Молодь дебатує» Кароліна перемогла у міжрегіональному дебатному турнірі в і вийшла до національного піфіналу. Про вплив дебатів на її подальше життя, початок війни та волонтерство вона розповіла в інтерв’ю.
«Не чекати, поки хтось змінить країну, а самій робити кроки для змін»
Я закінчила 11 класів і зараз навчаюсь в Українській академії лідерства – це рік формаційної програми для підлітків 16-20 років, ми тут саморозвиваємось, спілкуємось з крутими підприємцями, різноманітними державотворцями і просто прокачуємо себе. Програма спрямована на емоційний, інтелектуальний та фізичний розвиток. Ми зустрічаємося з лекторами, які мають величезний досвід і які діляться з нами цим досвідом. У нас немає таких формальних предметів, як у загальних університетах, щось типу економіки, макроекономіки, вищої математики. У нас цікавіші предмети – такі, як філософія, психологія, державотворення, які дійсно тобі знадобляться у майбутньому. Плюс, велика частина присвячена емоційному розвитку, багато рефлексії, обговорення книжок та інше.
Паралельно я навчаюсь в Острозькій академії на бізнес-аналітиці. В майбутньому я хочу стати підприємцем, тобто, це така базова освіта, в якій я можу навчитись базам економіки, фінансів, розподілу та інше. Там я взяла індивідуальний план, мені скидають завдання електронні, я їх виконую і навчаюсь в УАЛ очно, поєдную дві освіти.
Після «Молодь дебатує» я почала більше заглиблюватись у сферу лідерства, брати участь в різноманітних проєктах і мені подобається брати на себе ініціативу, створювати щось нове. В мене змінився погляд на життя, я зрозуміла наскільки може бути цікаве навчання і для себе я відкрила якісь нові сторони, як доводити свою думку до кінця, аргументувати її. В подальшому я навіть проводила сама дебатні треніги та турніри для школярів, коли переїхала в інше місто.
«Я сказала, що не хочу нікуди виїжджати»
24 лютого я прокинулась і отримала багато повідомлень від моїх друзів, які написали, що почалась війна. Рік тому я переїхала з області у і на момент війни знаходилась там. Я живу у Північному районі, і навколо там нічого немає, лише поля, тому коли почалась війна, нічого не було чутно. Це зараз вже обстріли дістались і нас.
У нас в Житомирській області все швидше почалось. Пам’ятаю, ми прийняли негайне рішення з моєю мамою, що всі родичі з Житомирської області приїжджають до нас, тому що ми вважали що у нас більш безпечне місце. Кривий Ріг – місто з кар’єрами, і ми вважали, що немає сенсу попадати, адже це спричинило би велику катастрофу. По факту ми живемо на землі а під землею величезна площа ям, кар’єрів і це дуже небезпечно. І вже до вечора всі наші рідні приїхали і ми були разом, кілька місяців ми жили разом. Так ми почувалися безпечніше та надійніше.
Мої близькі постійно панікували, але я не така людина, яка постійно панікує і чогось боїться, тому я завжди намагалась свідомо оцінити ситуацію, не слухати рідних, які постійно розповідали, що наслухались новин і починають переказувати. Тому що я розуміла, що багато фейкової інформації, я намагалась переглядати цю інформацію та спростовувати факти і це дійсно дуже допомагало. Якщо всього цього наслухаєшся, потім сидиш і думаєш, що це дуже страшно, але коли розумієш, що багато фейкової інформації, стає набагато простіше.
«Я отримала офіційне звання волонтера»
Я сказала, що не хочу нікуди виїжджати, мені подобається моє місто і я його не покину. Я намагалась весь час волонтерити, ходила на різні проєкти з плетіння сіток, нарізання хлібу. Потім зрозуміла, що я можу якось своїми знаннями і досвідом користуватись, тому я почала проводити різноманітні тренінги для переселенців і почала створювати для них певні програми, заходи, шукала команду, яка допомагала і це дійсно відволікало, я знала, що це певний вклад у майбутню перемогу.
Я отримала офіційне звання волонтера від благодійного фонда «Міжнародна єдність» у Кривому Розі. Цей фонд заснований підприємцями для підприємців, які надають допомогу військовим, переселенцям, але я і ще декілька підлітків стали офіційними волонтерами, яким ще не має 18 років.
Перший проєкт, який я організовувала це був «You teens», ми проводили для дітей треніги щодня від найкращих підприємців Кривого Рогу по бізнесу і це був дійсно дуже крутий досвід, після якого я зробила певні висновки і навчилась чомусь новому.
Потім ми заснували новий проєкт «Бункер двіж». Ми показували виключно українські короткометражки, навіть криворізькі, і запрошували авторів в студію, які розповідали про те, що відбувалось за кадром. І все це відбувалось у бункері. Тим самим ми показували, що бункер не таке страшне місце, як всі його уявляють і навіть там можна створити круту атмосферу і є чим зайнятись. Це безпечно та цікаво.
Брала участь в аукіцоні картин, гроші з якого переводились військовим.
«Я волонтерила на різних точках, починаючи із сортування одягу та закінчуючи вокзалом»
Потім я волонтерила у «Шелтері», там двічі на тиждень ми проводили зустрічі з підлітками, які так само покинули свої домівки та переїхали до нас в Кривий Ріг. Ці заходи були спрямовані на командотворення, реалізацію проєктів самими підлітками.
В Академії лідерства ми також приділяємо велику увагу волонтерству. За три місяці навчання я проволонтерила 70 годин, це насправді дуже багато, і я волонтерила на різних точках, починаючі із сортування одягу та закінчуючи вокзалом. Моя найулюбленіша точка – Львіський вокзал, де є штаб психо-медичної допомоги і де ми зустрічаємо евакуаційні потяги з та Запоріжжя, зустрічаємо цих людей і надаємо їм необхідну підтримку та допомогу, направляємо їх куди потрібно, шукаємо їм місце проживання або автобуси, якими вони можуть дістатись за кордон, надаємо всю інформаційну та медичну допомогу.
Якось приїхала одна бабуся з Донецька. В неї син живе у і коли у них почався новий обстріл, вона майже під нього попала. Але їй військові допомогли вижити, вона невдало впала на руку і зламала її, але вона цього не знала. Приїхавши до нас на евакуаційному потязі вона сказала, що болить її рука, але вона не сильно звертала на це увагу. Я їй надала допомогу, провела до відповідної зали та каси. Але зрозуміла, що щось не те, бо вона дійсно не могла поворушити рукою і я її відвела у медпункт. З’ясувалось, що в неї перелом. Там ми зконтактували з клінікою аби їй надали допомогу, і я дуже рада, що допомогла цій жінці, вона дуже добра. Ми її нагодували, знайшли теплий одяг – і плюс одна щаслива людина.
Волонтерство дуже впливає на тебе як на людину, тому що, по-перше, ти починаєш дивитися на деякі речі по іншому, плюс, ти розумієш цінність своєї праці. Ти щось робиш і усвідомлюєш, що це допомога для людей, які дійсно цього потребують. І це тебе морально насичує, ти розумієш що недарма вклав туди свою енергію, свій час і зусилля. І це дійсно таке круте відчуття, навіть в контексті війни, навіть в контексті тих важких часів, все одно можна відшукати частинку світла і просто прямувати за нею.
«Я до останнього сподівалась, що війни не буде»
Усвідомлення прийшло не одразу, тому що я до останнього сподівалась, що війни не буде, я була в цьому впевнена. І коли все почалось, було дивно, незвично і страшно. Я, коли зрозуміла, що так, війна, я постаралась зробити все, щоб мої рідні знаходились у безпеці. Я не хотіла їхати за кордон, адже це, по-перше, велика невизначеність, яка мене дуже турбує і яку я дуже не люблю, тому що я звикла до конкретики, розплановувати свій день і знати, що мене очікує завтра. По-друге, я вирішила, що хочу залишитись в Україні і вкладати максимум у нашу перемогу. Тому я буду ходити волонтерити і займатись справами, які допоможуть.
Тому я вирішила остаточно залишатись в Україні. Щоправда, я не розуміла наскільки це серйозно і що війна триватиме довго. Я повністю планую присвятити своє життя Україні і проживати тут. Можливо, виїжджати за кордон на навчання та для саморозвитку, проте потім повертатись з новими знаннями і впроваджувати їх на практиці в Україні.
Мабуть я почала мати більш усвідомлену позицію щодо України. Це насправді дуже змінило мене, бо раніше я не мала точної думки, а, точніше, я над цим не замислювалась. Після повномасштабного вторгення я почала більше цікавитись політикою та державотворенням, як взагалі відбуваються всі ці процеси, причини та наслідки конфліктів, особливо конфлікту Росія проти України.
Україна дуже зміниться після війни. І як сказав наш один лектор – не факт, що Україна зараз готова до нашої перемоги. Тобто, це буде нова величезна проблема, бо буде багато викликів, які нам потрібно буде побороти, але я думаю, нам це вдасться і з часом ми відбудуємо все, не таке, як раніше, але набагато краще. І мені дуже подобається, що Україна стала більш вираженою у світі, як країна сміливців та свободи, що дійсно вражає.
На початку 2022 року мережа ініціативи «Молодь дебатує» налічувала 78 освітніх закладів та близько 1000 дебатантів, які є активними учасниками міських, міжрегіональних та національних змагань. Ініціатива «Молодь дебатує» всебічно підтримує та залишається на зв’язку зі спільнотою викладачів та учнів в Україні та за її межами.
