
17-річна Кароліна Ященко під час війни в Україні присвячує своє життя навчанню та волонтерству. Цього року вона закінчила школу та вступила в університет. На «Молодь дебатує» Кароліна перемогла у міжрегіональному дебатному турнірі в
«Не чекати, поки хтось змінить країну, а самій робити кроки для змін»
Я закінчила 11 класів і зараз навчаюсь в Українській академії лідерства – це рік формаційної програми для підлітків 16-20 років, ми тут саморозвиваємось, спілкуємось з крутими підприємцями, різноманітними державотворцями і просто прокачуємо себе. Програма спрямована на емоційний, інтелектуальний та фізичний розвиток. Ми зустрічаємося з лекторами, які мають величезний досвід і які діляться з нами цим досвідом. У нас немає таких формальних предметів, як у загальних університетах, щось типу економіки, макроекономіки, вищої математики. У нас цікавіші предмети – такі, як філософія, психологія, державотворення, які дійсно тобі знадобляться у майбутньому. Плюс, велика частина присвячена емоційному розвитку, багато рефлексії, обговорення книжок та інше.

Паралельно я навчаюсь в Острозькій академії на бізнес-аналітиці. В майбутньому я хочу стати підприємцем, тобто, це така базова освіта, в якій я можу навчитись базам економіки, фінансів, розподілу та інше. Там я взяла індивідуальний план, мені скидають завдання електронні, я їх виконую і навчаюсь в УАЛ очно, поєдную дві освіти.
Після «Молодь дебатує» я почала більше заглиблюватись у сферу лідерства, брати участь в різноманітних проєктах і мені подобається брати на себе ініціативу, створювати щось нове. В мене змінився погляд на життя, я зрозуміла наскільки може бути цікаве навчання і для себе я відкрила якісь нові сторони, як доводити свою думку до кінця, аргументувати її. В подальшому я навіть проводила сама дебатні треніги та турніри для школярів, коли переїхала в інше місто.

«Я сказала, що не хочу нікуди виїжджати»
24 лютого я прокинулась і отримала багато повідомлень від моїх друзів, які написали, що почалась війна. Рік тому я переїхала з
У нас в Житомирській області все швидше почалось. Пам’ятаю, ми прийняли негайне рішення з моєю мамою, що всі родичі з Житомирської області приїжджають до нас, тому що ми вважали що у нас більш безпечне місце. Кривий Ріг – місто з кар’єрами, і ми вважали, що немає сенсу попадати, адже це спричинило би велику катастрофу. По факту ми живемо на землі а під землею величезна площа ям, кар’єрів і це дуже небезпечно. І вже до вечора всі наші рідні приїхали і ми були разом, кілька місяців ми жили разом. Так ми почувалися безпечніше та надійніше.
Мої близькі постійно панікували, але я не така людина, яка постійно панікує і чогось боїться, тому я завжди намагалась свідомо оцінити ситуацію, не слухати рідних, які постійно розповідали, що наслухались новин і починають переказувати. Тому що я розуміла, що багато фейкової інформації, я намагалась переглядати цю інформацію та спростовувати факти і це дійсно дуже допомагало. Якщо всього цього наслухаєшся, потім сидиш і думаєш, що це дуже страшно, але коли розумієш, що багато фейкової інформації, стає набагато простіше.
«Я отримала офіційне звання волонтера»


Я сказала, що не хочу нікуди виїжджати, мені подобається моє місто і я його не покину. Я намагалась весь час волонтерити, ходила на різні проєкти з плетіння сіток, нарізання хлібу. Потім зрозуміла, що я можу якось своїми знаннями і досвідом користуватись, тому я почала проводити різноманітні тренінги для переселенців і почала створювати для них певні програми, заходи, шукала команду, яка допомагала і це дійсно відволікало, я знала, що це певний вклад у майбутню перемогу.
Я отримала офіційне звання волонтера від благодійного фонда «Міжнародна єдність» у Кривому Розі. Цей фонд заснований підприємцями для підприємців, які надають допомогу військовим, переселенцям, але я і ще декілька підлітків стали офіційними волонтерами, яким ще не має 18 років.
Перший проєкт, який я організовувала це був «You teens», ми проводили для дітей треніги щодня від найкращих підприємців Кривого Рогу по бізнесу і це був дійсно дуже крутий досвід, після якого я зробила певні висновки і навчилась чомусь новому.
Потім ми заснували новий проєкт «Бункер двіж». Ми показували виключно українські короткометражки, навіть криворізькі, і запрошували авторів в студію, які розповідали про те, що відбувалось за кадром. І все це відбувалось у бункері. Тим самим ми показували, що бункер не таке страшне місце, як всі його уявляють і навіть там можна створити круту атмосферу і є чим зайнятись. Це безпечно та цікаво.
Брала участь в аукіцоні картин, гроші з якого переводились військовим.
«Я волонтерила на різних точках, починаючи із сортування одягу та закінчуючи вокзалом»
Потім я волонтерила у «Шелтері», там двічі на тиждень ми проводили зустрічі з підлітками, які так само покинули свої домівки та переїхали до нас в Кривий Ріг. Ці заходи були спрямовані на командотворення, реалізацію проєктів самими підлітками.


В Академії лідерства ми також приділяємо велику увагу волонтерству. За три місяці навчання я проволонтерила 70 годин, це насправді дуже багато, і я волонтерила на різних точках, починаючі із сортування одягу та закінчуючи вокзалом. Моя найулюбленіша точка – Львіський вокзал, де є штаб психо-медичної допомоги і де ми зустрічаємо евакуаційні потяги з
Якось приїхала одна бабуся з Донецька. В неї син живе у
Волонтерство дуже впливає на тебе як на людину, тому що, по-перше, ти починаєш дивитися на деякі речі по іншому, плюс, ти розумієш цінність своєї праці. Ти щось робиш і усвідомлюєш, що це допомога для людей, які дійсно цього потребують. І це тебе морально насичує, ти розумієш що недарма вклав туди свою енергію, свій час і зусилля. І це дійсно таке круте відчуття, навіть в контексті війни, навіть в контексті тих важких часів, все одно можна відшукати частинку світла і просто прямувати за нею.
«Я до останнього сподівалась, що війни не буде»
Усвідомлення прийшло не одразу, тому що я до останнього сподівалась, що війни не буде, я була в цьому впевнена. І коли все почалось, було дивно, незвично і страшно. Я, коли зрозуміла, що так, війна, я постаралась зробити все, щоб мої рідні знаходились у безпеці. Я не хотіла їхати за кордон, адже це, по-перше, велика невизначеність, яка мене дуже турбує і яку я дуже не люблю, тому що я звикла до конкретики, розплановувати свій день і знати, що мене очікує завтра. По-друге, я вирішила, що хочу залишитись в Україні і вкладати максимум у нашу перемогу. Тому я буду ходити волонтерити і займатись справами, які допоможуть.
Тому я вирішила остаточно залишатись в Україні. Щоправда, я не розуміла наскільки це серйозно і що війна триватиме довго. Я повністю планую присвятити своє життя Україні і проживати тут. Можливо, виїжджати за кордон на навчання та для саморозвитку, проте потім повертатись з новими знаннями і впроваджувати їх на практиці в Україні.

Мабуть я почала мати більш усвідомлену позицію щодо України. Це насправді дуже змінило мене, бо раніше я не мала точної думки, а, точніше, я над цим не замислювалась. Після повномасштабного вторгення я почала більше цікавитись політикою та державотворенням, як взагалі відбуваються всі ці процеси, причини та наслідки конфліктів, особливо конфлікту Росія проти України.
Україна дуже зміниться після війни. І як сказав наш один лектор – не факт, що Україна зараз готова до нашої перемоги. Тобто, це буде нова величезна проблема, бо буде багато викликів, які нам потрібно буде побороти, але я думаю, нам це вдасться і з часом ми відбудуємо все, не таке, як раніше, але набагато краще. І мені дуже подобається, що Україна стала більш вираженою у світі, як країна сміливців та свободи, що дійсно вражає.
На початку 2022 року мережа ініціативи «Молодь дебатує» налічувала 78 освітніх закладів та близько 1000 дебатантів, які є активними учасниками міських, міжрегіональних та національних змагань. Ініціатива «Молодь дебатує» всебічно підтримує та залишається на зв’язку зі спільнотою викладачів та учнів в Україні та за її межами.