Учасниця проєкту «Розвиток медійної грамотності» Маргарита Бутко разом з родиною досі перебуває у Харкові. Вона розповіла про те, як для неї почалась війна та як вона з родиною ховається від обстрілів у місті.
Коли зайшов тато, мама спитала: «Війна?»
Цей день я запам’ятаю надовго. Пам’ятаю, я прокинулася від гучних звуків. Таке відчуття, що тупотіло стадо слонів або запускали феєрверки. Я подивилася у вікно – там було все помаранчеве. У цей же час тато одягнув халат і швидко вибіг надвір. Мені стало страшно. Думки про те, що почалася війна, у мене чомусь не було. Коли зайшов тато, мама спитала: «Війна?» Відповіді я не почула, але мені було дуже страшно. Я вирішила лягти далі спати, але заснути не змогла. Тато зачинив двері до моєї кімнати. Я вирішила взяти телефон та почитати книгу. На годиннику була десь 5:40. За десять хвилин у нашу класну групу у вайбері написала Настя, і ми почали листуватися всім класом.
Я спочатку не повірила, що справді почалася війна, як вони й писали, але після слів Вані про те, що він уже сидить у підвалі та в них стріляють, я таки повірила. Після цього я вийшла з кімнати та пішла до батьків. Телевізор уже працював, Президент України Зеленський сказав, що запроваджує воєнний стан в країні. Я дивилася телевізор й одночасно переписувалася в групі. Це було вперше, коли ми переписувалися в такий час. У деяких однокласників батьки вже збирали речі та збиралися їхати. Тим часом моя мама пішла ставити чайник, щоб зробити чай. Мій брат спав. Коли він прокинувся, то сказав, що чув, що щось бахкало, але його це не збентежило й пішов далі спати. Пізніше мамі зателефонувала її тітка (моя бабуся) та плакала. Мама її заспокоювала і казала, що все буде гаразд. А мамина мама та тато зрозуміли, що почалася війна тільки надвечір і дзвонили, щоб ми збирали речі та їхали, але мама сказала, що вона сидітиме вдома й нікуди не поїде.
В перший день ми не дуже часто бігали в підвал, але бігали. Спати ми лягли теж у підвалі. Нам тато з мамою поставили ліжко. Ми з братом спали на ліжку, мама поряд у куточку, а тато на підлозі, на мішках. У підвалі було, в принципі, непогано, але не було інтернету. Тому коли ми сиділи в підвалі, то дивилися фільми на телефоні. На другий день тато поставив нам вай-фай, але він діставав тільки біля входу. Інтернетом ми користувалися, лише щоб читати новини. Того дня до нас у підвал приходила моя подруга з її батьками та братом, але потім пішли. Також до нас приходили сусіди, коли голосно бахало. Тоді мені сказали, що я – справжній журналіст.
«Іноді ми виходимо на вулицю, подивитися що там і погуляти»
На третій чи четвертий деньтато переніс нам вай-фай уже в підвал, тому ми сиділи в телефонах. У нас у підвалі, до речі, стоїть котел із подовжувачами, тому телефони ми заряджали у підвалі. Мій брат уже спав на мішках, а я з мамою на ліжку. Тато також спав на підлозі. Пізніше тато поставив двері до підвалу, щоб було не холодно, і телевізор із приставкою. Нам було не нудно. Їли ми теж у підвалі, батьки готували нагорі. Одного дня нам повністю відключили світло й ми сиділи зі свічкою. Їжу ми готували в котлі і цілий день грали в «Монополію» та в «Уно».
Собака наш живе весь цей час у будинку, коли йому страшно, він залазить під стіл і там сидить. Коли у нас сильно бахкає, ми всі разом сідаємо у кут і чекаємо, коли воно закінчиться. Таких моментів мало, але тоді буває дуже страшно. Особливо коли в домі тільки ми з братом. У такі моменти в твою голову лізуть дуже лякаючі думки і ти починаєш молитися, щоби все це припинилося. Іноді ми виходимо на вулицю, подивитися що там і погуляти. В принципі непогано, але все-таки дуже хочеться, щоб усе це закінчилося.
Ще одна харків’янка, учениця 11-А класу та дебатанка з Харківського педагогічного ліцею №4 Ангеліна Спиця написала вірш про війну.
11-й клас це чудова пора,
Тільки ЗНО всіх за нерви трима.
Кожну середу ми танець на останній дзвоник тренували,
Але російські військові усі плани зіпсували.
Усі зранку вставати не хотіли,
Але о 5 ранку вже ракети гупотіли.
Ми плакали та не розуміли:
«Невже ці люди вкрай вже знахабніли?»
Когось позбавили будинку,
Та мерщій просили зібрати торбинку.
Ми це роками не для того будували,
Щоб москалі за пару днів забрали.
Ми – українці мужній народ,
У 2014 саме ми зробили переворот.
Якщо вони подумали: «здадуться»
Ми знаємо, що навіть не спасуться.
У нас є мрії, які їм не здолати,
А вони хотіли нас швидко налякати.
Ні, любі, ми не боїмось
І перемоги дочекаємось.
Одинадцятому класу ще випускний справляти,
А потім в університет вступати.
Ми ще у школу хочем повернутися,
До наших вчителів так ніжно пригорнутися.
Ми навіть готові німецьку вчити,
І на упк на 1 урок ходити.
Важкі часи на нашу долю впали,
Але наш народ і не таке здолає.
Диктатори завжди закінчують жахливо,
Бо живуть без честі і брехливо.
А Україна буде процвітати
Та нові перешкоди як насіння долати.
На початку 2022 року мережа ініціативи «Молодь дебатує» налічувала 78 освітніх закладів та близько 1000 дебатантів, які є активними учасниками міських, міжрегіональних та національних змагань. Повноцінна діяльність ініціативи тимчасово призупинена у зв’язку з військовим станом. Ініціатива «Молодь дебатує» всебічно підтримує та залишається на зв’язку зі спільнотою викладачів та учнів в Україні. Інформації про загиблих або поранених серед викладачів або учнів, які належать до спільноти на момент публікації матеріалу немає.