Дар’я Медведь-досвідчена дебатантка з Сумської школи №20. Цього року вона вступила до Сумського державного університету на філологічний факультет іноземних мов та професійно вивчатиме англійську та німецьку мови. Війна в Україні перекреслила частину її життєвих планів, але попри все, вона залишається з батьками вдома та розповіла про свій досвід.
«Мозок працює так, що починає кипіти»
Взагалі, я займалась до цього німецьким форматом дебатів, але і брала участь в британському. Зараз навчаюсь і займаюсь всім по-трошки. Зараз після школи для мене дебати закінчились і я шукаю, чим ще займатись. Ми їздили на навчання у табір в Херсонській області. А в самих дебатах в нас був дебатний турнір в грудні в Конотопі, де були дебатанти з всієї Сумської області. Доречі, дебати були на тему: «Чи необхідно зменшити кількість предметів на дистанційному навчанні?»
Я люблю дискусії і посперечатись. Вчені навіть кажуть, що це природою закладено, коли не люблять нормально спілкуватись, а сперечаються. А якщо серйозно, в будь-якій дискусії, якщо ти підготовлений, при мінімальній кількості знань, ти будешь почуватись впевнено, тому що ти вчишся комунікувати, вчишся слухати опонента, вчишся знаходити аргументи з виступу твого оппонента і це дає набагато більше впевненості, коли ти ведеш бесіди. Ну і завжди знайдеш собі аргументи для ессе та ЗНО. Взагалі, мені дуже подобалось брати участь у німецьких дебатах і на вільній дискусії ти спокійно слухаєш, думаєш, що сказати, записуєш і оце відчуття, коли ти сидиш і думаєш «дайте мені аркуш паперу, я запишу, бо забуду», бо ці думки і можна сказати далі, можна на це звернути увагу. Мозок працює так, що починає кипіти.
«Сьогодні уроків не буде і бережи вас Бог»
24 лютого зранку подзвонила моя найкраща подруга, однокласниця, і сказала, що класний керівник написала щось дуже дивне у вайбері і незрозуміло взагалі,
що відбувається. Вона написала «Сьогодні уроків не буде і бережи вас Бог». Я пройшла у коридор, там папа збирався на роботу спокійно собі, мама фарбувалась і в цей момент їм дзвонили працівники і питали чи йти їм на роботу, бо там під Білопіллям чують постріли.
Потім ми включили новини. Я зрозуміла, що почалась війна. Папа пішов на роботу, маму все ж таки я не відпустила. Потім ми вирішили зібрати деякі речі, документи, гроші і пару теплих речей, це все ж таки був лютий. І тоді, коли починаєш розуміти, мені в той момент стало страшно. Ти дивишся на кімнату і хочеш усе зібрати, а в тебе один рюкзачок і ти поклав туди річ і для дрібниць мало місця, і ти вибираєш, що для тебе найбільш цінніше. В мене були речі складені задовго, ноутбук з зарядкою, все стояло біля виходу і я не розпаковувала речі тижні три. Було страшно в деяких моментах.
Я хотіла кудись поїхати, але перші тижні було виїжджати небезпечно. Я з батьками поговорила і дуже наполягала, але потім ми вирішили, що залишаємось тут. Думки не покидають, тому що війна в країні. Не дивлячись на те, що в Сумах так чи інакше відносно одних міст спокійно, відносно інших зовсім неспокійно, то все ж таки я не можу сказати, що це пройшло безслідно. Я думаю, коли війна закінчиться, тоді я вже зрозумію, як це було. Мені здається, це була моя захисна реакція не сприймати все дуже близько до серця або просто залишатись при холодному розумі і намагатись ставитись до цього спокійно, наскільки це можливо.
«Всі мої репетитори, всі додаткові гуртки одразу скасувались»
Коли у нас був сильний авіаудар по ТЕЦ, і я не знаю що це було – безпілотник або літак, дуже близько над нами пролетів. Вночі я сиділа і думала, яка вірогідність, що станеться щось дуже погане. І після того навесні, коли дуже довго теплішало, були моменти, коли я думала: це вітер чи це щось наді мною літає. У нас перші тижні взагалі не було серен. І коли серени почали запускати, з’явились у додатках, то тоді звичайно було якось моторошно, а потім ти вже звикаєш до цього.
Всі мої репетитори, всі додаткові гуртки одразу скасувались. Навчання не було, у нас два чи три тижні були як весняні канікули. Потім ми думали виходити на дистанційку, у нас спочатку було три коротких уроки в день – математика, українська мова та історія. Потім вони додали чотири уроки на тиждень, і потім ми повернулись до формату як і раніше, сім уроків в день.
З емоціонального аспекту нічого не було. Ніхто не плакав. Звичайно, всім було страшно, але свої емоції ніхто так відкрито не показував.Можливо, хтось більш емоціонально загартований або не хотів показувати.
До групових занять і ЗНО я так і не повернулась, вони навіть дистанційно не почали свою роботу. І у квітні та березні це все було недоречно, у багатьох були труднощі, в тому числі і з коштами, багато хто виїхав за кордон.
Коли я вирішила, що точно буду вступати, мені потрібно було готуватись до НМТ і я вже готувалась сама, я більш за все готувалась до історії, в нас були факультативи з вчителькою та що в нас в школі проводила історію. В нас були два рази на тиждень факультативи, і я по вебінарам на ютубі вчилась і я історію склала. Доречі, краще за математику.
«В Україні вже немає такого мислення, що в Україні все погано»
Навчання, воно було звичайно, але я з березня по травень не готувалась майже взагалі. Не про те я думала. Всі ці чутки про Третю світову мене вже не лякають, ну буде і буде. А якщо серйозно, то звичайно, коли слухаєш музику і в закордонних музикантах, вони додають щось схоже на сирену в свої роботи і ти дістаєш навушники і слухаєш: це сирена за вікном чи це в телефоні сирена.
Напевно, ми всі дуже швидко подорослішали з однолітками. Ми не були вже дітьми, але і не були дорослими. І коли все це тільки починалось, деякі люді зловтішалися, писали якісь бридкі речі і я не думала, що люди бувають тупими, злими та жорстокими. І я кажу не тільки про військових, я кажу про цивільних. Деякі люди з Європи навіть писали жарти. І я зрозуміла, що ти як людина нікому не здався і допомагати в скрутну хвилину будуть далеко не всі. Скажи дякую, якщо хтось це зробить. Звісно, нам допомагають, але не всі готові щось робити. Не всі були до цього готові.
В Україні вже немає такого мислення, що в Україні все погано. Вже ніхто не скаже, що наприклад в Росії краще. Ніхто вже не скаже, що Німеччина або інші країни набагато краще. Коли я була молодша, всі вірили, що у Європі настільки краще, що нам навіть і не снилося. Можливо, там економіка або освіта краще, але була така думка, що там як у казці. Зараз ті люди, які виїхали зрозуміли, що в Україні доволі добре, в Україні класно і жити в Україні це не крінж, це дуже гарна країна. Звичайно, вона зі своїми мінусами, але в нас є культура та історія, і її не можна давати розтоптувати.
У нас є свобода думки, свобода голосу і взагалі свобода дуже і довго виборювалась і багато людей пожертвували своїм життям. Найголовніше, щоб все це найскоріше закінчилось. Я сподіваюсь, що зможу мати стажування, буду навчатись в університеті. А що буде далі? Найголовніше, щоб всі були живі та здорові.
На початку 2022 року мережа ініціативи «Молодь дебатує» налічувала 78 освітніх закладів та близько 1000 дебатантів, які є активними учасниками міських, міжрегіональних та національних змагань. Ініціатива «Молодь дебатує» всебічно підтримує та залишається на зв’язку зі спільнотою викладачів та учнів в Україні та за її межами.
