«Коли війна закінчиться, я зрозумію, як це було» – дебатантка з Сум

Дар’я Медведь

Дар’я Медведь-досвідчена дебатантка з Сумської школи №20. Цього року вона вступила до Сумського державного університету на філологічний факультет іноземних мов та професійно вивчатиме англійську та німецьку мови. Війна в Україні перекреслила частину її життєвих планів, але попри все, вона залишається з батьками вдома та розповіла про свій досвід. 

Дар’я Медведь на дебатному турнірі «Молодь дебатує»

«Мозок працює так, що починає кипіти»

Взагалі, я займалась до цього німецьким форматом дебатів, але і брала участь в британському. Зараз навчаюсь і займаюсь всім по-трошки. Зараз після школи для мене дебати закінчились і я шукаю, чим ще займатись. Ми їздили на навчання у табір в Херсонській області. А в самих дебатах в нас був дебатний турнір в грудні в Конотопі, де були дебатанти з всієї Сумської області. Доречі, дебати були на тему: «Чи необхідно зменшити кількість предметів на дистанційному навчанні?»

Я люблю дискусії і посперечатись. Вчені навіть кажуть, що це природою закладено, коли не люблять нормально спілкуватись, а сперечаються. А якщо серйозно, в будь-якій дискусії, якщо ти підготовлений, при мінімальній кількості знань, ти будешь почуватись впевнено, тому що ти вчишся комунікувати, вчишся слухати опонента, вчишся знаходити аргументи з виступу твого оппонента і це дає набагато більше впевненості, коли ти ведеш бесіди. Ну і завжди знайдеш собі аргументи для ессе та ЗНО. Взагалі, мені дуже подобалось брати участь у німецьких дебатах і на вільній дискусії ти спокійно слухаєш, думаєш, що сказати, записуєш і оце відчуття, коли ти сидиш і думаєш «дайте мені аркуш паперу, я запишу, бо забуду», бо ці думки і можна сказати далі, можна на це звернути увагу. Мозок працює так, що починає кипіти.

«Сьогодні уроків не буде і бережи вас Бог»

24 лютого зранку подзвонила моя найкраща подруга, однокласниця, і сказала, що класний керівник написала щось дуже дивне у вайбері і незрозуміло взагалі,

 що відбувається. Вона написала «Сьогодні уроків не буде і бережи вас Бог». Я пройшла у коридор, там папа збирався на роботу спокійно собі, мама фарбувалась і в цей момент їм дзвонили працівники і питали чи йти їм на роботу, бо там під Білопіллям чують постріли.

Потім ми включили новини. Я зрозуміла, що почалась війна. Папа пішов на роботу, маму все ж таки я не відпустила. Потім ми вирішили зібрати деякі речі, документи, гроші і пару теплих речей, це все ж таки був лютий. І тоді, коли починаєш розуміти, мені в той момент стало страшно. Ти дивишся на кімнату і хочеш усе зібрати, а в тебе один рюкзачок і ти поклав туди річ і для дрібниць мало місця, і ти вибираєш, що для тебе найбільш цінніше. В мене були речі складені задовго, ноутбук з зарядкою, все стояло біля виходу і я не розпаковувала речі тижні три. Було страшно в деяких моментах.

Казарма Кадетського корпусу в Сумах, яку обстрілювали з перших днів війни

Я хотіла кудись поїхати, але перші тижні було виїжджати небезпечно. Я з батьками поговорила і дуже наполягала, але потім ми вирішили, що залишаємось тут.  Думки не покидають, тому що війна в країні. Не дивлячись на те, що в Сумах так чи інакше відносно одних міст спокійно, відносно інших зовсім неспокійно, то все ж таки я не можу сказати, що це пройшло безслідно. Я думаю, коли війна закінчиться, тоді я вже зрозумію, як це було. Мені здається, це була моя захисна реакція не сприймати все дуже близько до серця або просто залишатись при холодному розумі і намагатись ставитись до цього спокійно, наскільки це можливо.

«Всі мої репетитори, всі додаткові гуртки одразу скасувались»

Коли у нас був сильний авіаудар по ТЕЦ, і я не знаю що це було – безпілотник або літак, дуже близько над нами пролетів. Вночі я сиділа і думала, яка вірогідність, що станеться щось дуже погане. І після того навесні, коли дуже довго теплішало, були моменти, коли я думала: це вітер чи це щось наді мною літає. У нас перші тижні взагалі не було серен. І коли серени почали запускати, з’явились у додатках, то тоді звичайно було якось моторошно, а потім ти вже звикаєш до цього.

Всі мої репетитори, всі додаткові гуртки одразу скасувались. Навчання не було, у нас два чи три тижні були як весняні канікули. Потім ми думали виходити на дистанційку, у нас спочатку було три коротких уроки в день – математика, українська мова та історія. Потім вони додали чотири уроки на тиждень, і потім ми повернулись до формату як і раніше, сім уроків в день. 

З емоціонального аспекту нічого не було. Ніхто не плакав. Звичайно, всім було страшно, але свої емоції ніхто так відкрито не показував.Можливо, хтось більш емоціонально загартований або не хотів показувати.

Дар’я Медведь з однокласниками

До групових занять і ЗНО я так і не повернулась, вони навіть дистанційно не почали свою роботу. І у квітні та березні це все було недоречно, у багатьох були труднощі, в тому числі і з коштами, багато хто виїхав за кордон. 

Коли я вирішила, що точно буду вступати, мені потрібно було готуватись до НМТ і я вже готувалась сама, я більш за все готувалась до історії, в нас були факультативи з вчителькою та що в нас в школі проводила історію. В нас були два рази на тиждень факультативи, і я по вебінарам на ютубі вчилась і я історію склала. Доречі, краще за математику. 

«В Україні вже немає такого мислення, що в Україні все погано»

Навчання, воно було звичайно, але я з березня по травень не готувалась майже взагалі. Не про те я думала. Всі ці чутки про Третю світову мене вже не лякають, ну буде і буде. А якщо серйозно, то звичайно, коли слухаєш музику і в закордонних музикантах, вони додають щось схоже на сирену в свої роботи і ти дістаєш навушники і слухаєш: це сирена за вікном чи це в телефоні сирена.

Напевно, ми всі дуже швидко подорослішали з однолітками. Ми не були вже дітьми, але і не були дорослими. І коли все це тільки починалось, деякі люді зловтішалися, писали якісь бридкі речі і я не думала, що люди бувають тупими, злими та жорстокими. І я кажу не тільки про військових, я кажу про цивільних. Деякі люди з Європи навіть писали жарти. І я зрозуміла, що ти як людина нікому не здався і допомагати в скрутну хвилину будуть далеко не всі. Скажи дякую, якщо хтось це зробить. Звісно, нам допомагають, але не всі готові щось робити. Не всі були до цього готові.

Найвищий прапор в Сумській області. Фото: Сумська обласна рада

В Україні вже немає такого мислення, що в Україні все погано. Вже ніхто не скаже, що наприклад в Росії краще. Ніхто вже не скаже, що Німеччина або інші країни набагато краще. Коли я була молодша, всі вірили, що у Європі настільки краще, що нам навіть і не снилося. Можливо, там економіка або освіта краще, але була така думка, що там як у казці. Зараз ті люди, які виїхали зрозуміли, що в Україні доволі добре, в Україні класно і жити в Україні це не крінж, це дуже гарна країна. Звичайно, вона зі своїми мінусами, але в нас є культура та історія, і її не можна давати розтоптувати.

У нас є свобода думки, свобода голосу і взагалі свобода дуже і довго виборювалась і багато людей пожертвували своїм життям.  Найголовніше, щоб все це найскоріше закінчилось. Я сподіваюсь, що зможу мати стажування, буду навчатись в університеті.  А що буде далі? Найголовніше, щоб всі були живі та здорові.

На початку 2022 року мережа ініціативи «Молодь дебатує» налічувала 78 освітніх закладів та близько 1000 дебатантів, які є активними учасниками міських, міжрегіональних та національних змагань. Ініціатива «Молодь дебатує» всебічно підтримує та залишається на зв’язку зі спільнотою викладачів та учнів в Україні та за її межами.