Учениці Ліцею №28 міської ради Тетяна Лазаренко та Яна Фик перемогли у Міжрегіональних дебатних турнірах і вийшли до Всеукраїнських змагань «Молодь дебатує», які мали відбутись в квітні у . Яна і Таня стали кращими дебатантками під час змагань між школами Львова, Івано-Франківська, та . Підготовка школярок до Всеукраїнських дебатних турнірів, навчання у школі, а також нормальне життя зупинилось через повномасштабне вторгення Росії в Україну. Дівчата розповіли, як їх застала війна, що вони зараз переживають і як склалась їх доля.
Історія Тані: «Мене розбудили о шостій годині зі словами: «Почалася війна»
Тетяні Лазаренко зі Львова шістнадцять. Школярка навчається у 10-му класі, вона активна не лише у школі але є учасницею позашкільної освіти. Таня ніколи не була на Сході України і мріяла подорожувати країною, відвідати нові міста. За її словами, її мрія побувати на Сході стала ще ближче після перемоги у міжрегіональних дебатах, адже був запланований у Харкові. Тож останні пів року Таня подумки була у подорожі і готувалась до Всеукраїнского турніру. Та все змінилось вранці 24 лютого.
«24 лютого 2022 року – день, який змінив життя багатьох людей. Особисто в мене він почався з того, що мене розбудили о шостій годині зі словами: «Почалася війна». Я не розуміла, що відбувається і що робити. Швидко погортавши новини я кілька хвилин не могла повірити, що це реальність. Здавалося, ніби це страшний сон. Вночі пролунали вибухи в кількох великих містах України. Пам’ятаю, що в той день я вперше почула повітряну тривогу, яка тепер часто лунає в мене в голові навіть якщо її немає насправді. Недавно прочитала, що це називається «Синдром фантомної сирени». Наступні дні я слідкувала і, на жаль, продовжую слідкувати за наслідками страшних злочинів Росії на моїй рідній землі. Наразі моє місто є одним з найбезпечніших в країні: Львів став прихистком для багатьох вимушених переселенців. Мені страшно уявити, наскільки це боляче покинути свою рідну домівку і тікати в повну невідомість. Я справді не знаю, що буде завтра, чи навіть за п’ять хвилин. Ніхто не знає. І це лякає найбільше».
«Ніколи в житті я не відчувала нічого подібного»
Тетяна наразі перебуває у Польщі. Її родина залишилась в Україні. Школярка сподівається, що скоро повернеться додому, побачить рідних і друзів. У Польші вона бачить як підтримують Україну. Надсилає фото з міста, куди вона евакуювалась.
Школярка розповідає, від фото Харкова після обстрілів в неї стискається серце. На її думку місто сьогодні символізує руйнування життя всіх українців, їх планів та мрій.
«Від цифр поранених і загиблих українців стає дуже страшно. Чому у 21-му сторіччі світ допускає таке явище, як війна? Чому ми повинні сидіти по підвалах і в укриттях, замість того, щоб займатися звичними справами? Чому діти повинні народжуватися в бомбосховищах? Чому ні в чому невинні люди повинні помирати через загарбницьку Росію? Ці питання мучають не мене одну, а й всіх українців. Не передати словами , який спектр емоцій я переживаю весь цей час. Ніколи в житті я не відчувала нічого подібного. Недавно я прочитала такий вислів: «Так як раніше, не буде вже ніколи». Я повністю погоджуюся з ним. Незважаючи на те, що я абсолютно не знаю, чого очікувати завтра, я маю велику надію, що ця жахлива війна якнайшвидше закінчиться. І не просто закінчиться, а Україна її обов’язково виграє. Тут у мене немає сумнівів. Та , на жаль, я не знаю, скільки ще часу та скільки людських життів це коштуватиме. Я вірю, що ми відбудуємо нашу країну і я ще обов’язково відвідаю Харків та інші міста. Слава Україні!».
Історія Яни: «Я впевнена, мій дім не згорить ніколи, стіни його розмокли від моїх сліз»
Яна Фик однокласниця Тані. Школярці шістнадцять років, вона також навчається у 10-му класі Ліцею №28 Львівської міської ради. Розповідає, що ще не визначилась з майбутньою професією, адже Яну цікавить все від журналістки до музики і медицини. Яна пише вірші, малює, окрім навчання у школі бере участь у дебатному русі.
Війна застала Яну вдома у Львові. Разом з мамою і братом зранку 24 лютого школярка виїхала у містечко Берегово, де вони залишаються і досі.
«Тато мусив залишитись вдома. Рада, що вся сім’я в безпеці, дуже скучаю за домом, за татом, за друзями, за рутиною, за різними заняттями та швидким ритмом життя, я звикла ходити щодня на музику, на математику, на німецьку та інші заняття. Допомагаю тут усім чим можу, плету сітки, купуємо з мамою медикаменти для військових та їжу для біженців. Вірю, що скоро все повернеться. Слава Україні!»
Свої емоції та переживання через війну Яна висловила у вірші та ілюстрації, які дозволила опублікувати назагал.
а виявляється сенс нашого життя був
у планах, надіях, мріях, цілях, почуттях,
хвилюваннях, емоціях, які давно забув
у рутині: сніданку вранці та обіді вдень,
у спокійному сні та у дурних думках.
до недавна ми не мали схожих уявлень
ми так довго шукали сенсу, а він був
такий прозорий, що ми дивилися навскрізь.
страх, страх того, що буде зі мною далі
все моє життя в моїх руках і можливо ваших
проживу і не получу жодної медалі
чи все буде добре якщо слухатиму старших
я впевнена, мій дім не згорить ніколи
стіни його розмокли від моїх сліз
ваша «підтримка» не спасла нікого
лише зародила в наших серцях злість
злість, сум, страх і навіть силу
ми вириєм вам і не одну могилу
я вперше вийшла з темного підвалу
я точно ніколи не пробачу їм це
пару цеглин залишилось від мого кварталу
у парку стоїть одне деревце
я не розумію що мене весь час
в цьому страшному світі тримало
Фіналістка регіонального етапу «Молодь дебатує» Яна Фик
Березень 2022.
На початку 2022 року мережа ініціативи «Молодь дебатує» налічувала 78 освітніх закладів та близько 1000 дебатантів, які є активними учасниками міських, міжрегіональних та національних змагань. Повноцінна діяльність ініціативи тимчасово призупинена у зв’язку з військовим станом. Ініціатива «Молодь дебатує» всебічно підтримує та залишається на зв’язку зі спільнотою викладачів та учнів в Україні. Інформації про загиблих або поранених серед викладачів або учнів, які належать до спільноти на момент публікації матеріалу немає.
