Викладачка з Харкова:«Сподіваюсь, проєкт і його діти зможуть побудувати сильну країну»

Вчителька Харківської санаторної школи №13 Ольга Шкрабаченко

Вчителька Харківської санаторної школи №13 Ольга Шкрабаченко була змушена евакуюватись з Харкова у Німеччину. Вона вже шість років залучена до німецько-української ініціативи «Молодь дебатує» і бачила зародження і розвиток проєкту в Україні. Викладачка розповіла історію її родини після початку війни, та як, незважаючи на обстріли та небезпеку, вона з родиною проїхала через всю Україну і евакуювалися за кордон. Ми публікуємо її розповідь у форматі монологу.

Я працюю в нашій школі з 2001 року. В нас завжди було багато міжнародних проєктів: як вчитель англійської мови я багато всього проводила і в мене була можливість виходити на міжнародну арену з різними проєктами, але «Молодь дебатує» займає окреме місце в моєму серці. Ми у проєкті з самого початку і я бачила, як розбудовується мережа по всій Україні. Сьогодні вона налічує більше 70-ти шкіл і насправді це захопливо спостерігати, як молоді ентузіасти з різних міст і містечок бачать сучасний світ.

Тренери «Молодь дебатує» у Німеччині в 2020 році

Наша школа була однією з перших, кого у 2016 році відібрали до «Молодь дебатує» і ми відправились у Німеччину навчатись дебатної методики і знайомитись з форматом. Це була чудова поїздка! Спочатку ми познайомились з Ольгою Пішель, від якої я і почула про цей проєкт. Віола фон Крамон проводила з нами дуже багато часу, для неї, як і для Ольги, було дуже важливо, щоб ми донесли до наших учнів та учениць найголовніше, що є в дебатах. Взагалі, у нас там зібралася супер крута група, ми досі підтримуємо зв’язок, це було щось неймовірне!

Хочу зазначити, що не було жодного року, в якому наша школа не брала б участь, тому що фінал та півфінал завжди проходили у Харкові. Ми, як гостинні господарі, завжди намагались усіх зустріти, допомогти, запрошували гостей з інших міст в нашу школу. В школі навіть була книга почесних гостей, де є записи від Ольги Пішель та Віоли фон Крамон. Не знаю чи ціла вона зараз, але будемо сподіватись.

«Дуже багато всього пов’язано з «Молодь дебатує»

Ольга Шкрабаченко під час дебатів у Харкові

На «Молодь дебатує» у школі ми робили дуже дуже багато активностей: проводили зустрічі з журналістами, долучались до онлайн-конференцій, у нас навіть був знятий кліп про ініціативу, який часто показують на презентації проєкту. Доречі, ми ніколи особливо не вмовляли дітей долучатися. Вони приходили самі, навіть ті, хто були такі тихі і не дуже лідери спочатку, вони все одно з задоволенням брали участь. Пам’ятаю наші перші теми на дебатах, зараз вони виглядають навіть трохи по дитячому. Наприклад була тема: «Чи потрібно зробити вищу освіту платною в Україні?». 

Активність нашої школи не залишилась непоміченою. Ми зібрали дуже багато нагород, нашу школу знають всі представники вищої ланки, вони знали про існування такого начебто закритого типу школи, санаторної. Ми санаторні, тому що у нас дітки з вадами спини та суглобів, сколіозом, вони перебували там цілодобово, тобто це такий специфічний напрям, але все одно навіть при цьому ми завжди знаходили в собі сили та бажання брати участь в міжнародних проєктах.

Змагання «Молодь дебатує» у Харькові

Дуже багато всього, пов’язано з цим проєктом. Дуже багато всього, що можна розказати про дітей, які брали в ньому участь. Так, окремо можно зазначити, що в нас є діти, які стали журналістами або міжнародниками після «Молодь дебатує». Тобто переоцінити дуже важко те, що усім нам дав цей проєкт.

«Ми вже всі в душі знали, що це війна»

Будинок Ольги Шкрабаченко після обстрілів. Березень 2022

В той день 24 лютого я пам’ятаю, що я прокинулась дуже рано. Наша школа і я живемо у районі Харкова «Жуки», біля нас таке велике поле, де я люблю гуляти з собакою і зустрічати ранок, зустрічати сонце. І того ранку я собі лежала і думала: побуду ще трошки, ще п’ять хвилинок, сонечко встане і ми підемо. Раптом я почула ці жахливі звуки, одразу прокинувся чоловік і діти. 

Спочатку ми не могли зрозуміти, що відбуваєтся. Навіть не так, ми не могли повірити, ми зрозуміли одразу. Після першого такого потужного обстрілу ми дивились один на одного і не змогли опанувати себе. Чоловік сказав: «Може не будемо гарячкувати, може там склади якісь чи ще щось?». Але я думаю, ми вже всі в душі знали, що це війна.

«Я побачила очі своїх дітей і зрозуміла, що ми не можемо залишатись»

Як ми вирішили поїхати, для мене особисто це було не питання. Мої батьки живуть в центральній Україні, і вони, як всі пенсіонери, дуже багато дивляться телевізор і десь за тиждень-два, мама кожного дня дзвонила і говорила: «Будь-ласка, я вас прошу, ви там дуже близько, збери документи хоча б до купи, якщо що біжіть і потурбуйтесь, щоб машина була заправлена». 

Ми ще якось думали залишитись, але я побачила очі своїх дітей і зрозуміла, що ми не можемо залишатись. Як і кожна людина я не знаю, чи це було правильне рішення. Це була найдовша подорож в моєму житті. Коли ми приїхали до батьків, там на щастя не було бомбардування. Були тільки сирени, але були всі звичайно дуже налякані. Нам дзвонили наші родичі, мої друзі. Моя близька подруга мешкає в Німеччині, біля Франкфурта, і вона зателефонувала і сказала: «Я тебе прошу, я тебе благаю, привези мені дітей, можеш робити що хочеш сама,  але привези дітей». Потім перезвонила родичі з містечка Хайденхайм і сказали, що вони підготували окреме помешкання і чекають на нас. Таким чином доля нас вела. 

Ольга Шкрабаченко під час евакуації з Харкова

«Мене дуже підтримували колежанки з «Молодь дебатує»

На жаль, ми вже маємо гіркий досвід 2014 року. Родичі моєї подруги жили під Луганськом, тому я все це вже пережила одного разу. Тоді я забирала дітей. Я знаю, що це важливо, я знаю про психіку дітей і я пам’ятаю тих дітей, які ховалися від будь-якого гуркоту, від будь-якого гучного слова, у них була паніка. Я все це знала, тому сівши і обговоривши все це разом з родиною, ми  на наступний день поїхали далі. Це була дуже довга дорога до кордону, ми їхали чотири доби. Протягом цієї дороги мене дуже підтримували колежанки з «Молодь дебатує», тому що мережа шкіл вже по всій Україні і мене підтримували люди, які знали про нашу ситуацію, тому що Харків як почали бомбити в перший день, так і продовжують це робити кожного дня, стріляють та бомблять. І таким чином вони нам надавали прихисток: під Вінницею Наталя Фасоля, потім Ірина Томич у Хмельницькому, Олена Зарічна у Тернополі, у Львові вже Надія Голубович. Дай Бог їм усім здоров’я.

Взагалі люди, яких ми зустрічали на всьому шляху – це просто щось неймовірне. Звичайно, що ми мали собаку на руках і одну валізу речей на всіх, тому що все залишилось в квартирі. Коли ми вже виїхали, я почала думати, Боже, нічого не взяла, тільки документи, якісь дрібні гроші були. І по всій дорозі стояли волонтери, там, ближче до Західної, люди просто виносили супи гарячі, чай, каву і це було дуже так неймовірно. Через п’ять діб, чоловік нас залишив біля кордону в місті Хирів. Чудове місто, все організували для таких людей, як ми. Нам дали змогу теж переночувати, потім відвезли до кордону. Звичайно я переживала, бо двоє дітей і собака. Собака з собою, бо ми не могли її кинути.

Поляк волонтер: «Ви не тільки для мене відкрили Україну, ви відкрили для мене мою Польшу»

Наші прикордонники чай роздавали і якомога швидше нас хотіли пропустити. Там були в основному жінки і діти. Я не бачила, щоб пропускали якихось чоловіків. З польської сторони нас також дуже людяно зустрічали прикордонники. Коли ми дістались Польші, ми, звичайно, потрапити в табір для біженців. В мене є друг в Польщі і він сказав, що за нами приїде, але там було все дуже добре організовано, в цьому таборі, тому не було потреби.

Волонтери заходили і питали кому куди їхати, приїхав один чоловік і сказав, що їде до Познані, де якраз мій друг і живе. Він довіз нас прямо під під’їзд, грошей не взяв, тільки сказав: «Я бачу і слухаю новини про Україну, я в захваті від того як воює і захищає свою землю український народ. Я побачив вас іншими очима, але і іншими очима я побачив поляків, тому що і ми, поляки, можемо бути такими єдиними. По всій Польщі українські прапори, по всій Польщі допомогу збирають, по всій Польщі люди волонтерять. Ви не тільки для мене відкрили Україну, ви відкрили для мене мою Польшу».  Звичайно, хочеться пишатись, але хотілося б за інших обставин.

Наступна зупинка була в Берліні, де чудовий режисер-документаліст Маркус Вельш та Анна, з якими ми також зустрічалися завдяки воркшопу з медіаграмотності проекту «Молодь дебатує».

Ольга Шкрабаченко з родиною та Маркус Вельш у Берліні

 Ольга Пішель , як справжня фея, з’єднала всіх нас. Маркус та Анна презентували нам штаб допомоги українським біженцям на вокзалі Берліну, нагодували і дали 4 квитки ( 3 людини та собака) до Франкфурта, а потім і до Хайденхайму, де на нас чекали родичі. Нам пощастило, нас прихистили і надали все необхідне для життя. Іноді, коли я їм дякую, вони просто посміхаються і відповідають: «Ми ж сім’я». Наразі ми вчимо німецьку, допомагаємо місцевим волонтерам і намагаємось прийти до тями. На жаль, ні я, ні діти досі не можемо спати спокійно. 

«Школа, в якій вчився мій син зруйнована, в неї було пряме влучання»

Що я знаю про дітей зі спільноти «Молодь дебатує»: я одразу написала їм в чат, чи всі в безпеці чи щось комусь потрібно? Всі відписались що так, всі в безпеці. Одна дівчина зараз в Німеччині також, інші в Польщі. Решта залишилося в Україні і на жаль деякі у Харкові. Зв’язок з ними дуже нестабільний, тому що Харків не полишають в спокої і обстрілюють кожен день, але вони кажуть, що вони в безпеці. 

Моя знайома, яка була вимушена залишатися у нашому районі, де наша школа сказала, що жодної споруди в «Жуках» цілої немає. Школа, в якій вчився мій син зруйнована, в неї було влучання пряме. Різні рівні руйнування, але все одно цілої нема. Наша школа стоїть, у неї не було прямого влучення. Я сподіваюсь, що її можна відновити, реставрувати, тому що цей унікальний заклад, він єдиний в Україні і там залишилось дуже багато матеріалів «Молодь дебатує». 

«Молодь дебатує» має отримати продовження і сподіваюсь, це є проєкт, який нам дасть майбутнє. Хоча був один момент, коли дитина моя так в запалі мене спитала: «І що Ольга Ігорівна, ви нас вчили говорити, ви нас вчили толерантності, ви вчили обговорювати проблеми і де все це?». Я все це розумію, але відповіді в мене зараз немає. Звичайно, ми переможемо, звичайно, цього просто не має бути у 21-му сторіччі, тому сподіваюсь, що і проєкт буде продовжено і діти, які вийшли з цього проєкту зможуть побудувати таку сильну країну, такі сильні відносини, я в них дуже вірю, вони в нас найкращі. 

На початку 2022 року мережа ініціативи «Молодь дебатує» налічувала 78 освітніх закладів та близько 1000 дебатантів, які є активними учасниками міських, міжрегіональних та національних змагань. Повноцінна діяльність ініціативи тимчасово призупинена у зв’язку з військовим станом. Ініціатива «Молодь дебатує» всебічно підтримує та залишається на зв’язку зі спільнотою викладачів та учнів в Україні.  Інформації про загиблих або поранених серед викладачів або учнів, які належать до спільноти на момент публікації матеріалу немає.